text
Педрада

Сімейні міфи і їх уплив на дошкільників

  • 5 березня 2018
  • 105

Що варто знати практичному психологу про сімейні міфи та як інтегрувати дітей із сімей переселенців і постраждалих

Існує англійське прислів’я про те, що «кожна сім’я має у шафі свій скелет». Такі родинні «скелети» можуть впливати на психіку дитини. Підтвердженням цього є поняття «сімейний міф». Чим зумовлене виникнення «сімейних міфів» і яку роль вони відіграють у житті членів родини?

Кожна сім’я має в своєму арсеналі певні знання, які поділяють усі її члени. Ці знання відповідають на запитання «Хто ми?» і є неусвідомлюваною мовчазною згодою між членами родини, що підтримує її єдність, формує образ, ідентичність, сімейну систему, певні правила, а також регулює комунікацію. У психології таке утворення називають сімейним міфом.

Сімейний міф — це показник функціонування сімейної системи, що формується протягом кількох поколінь. Близькими та інколи синонімічними поняттями до нього вважають такі:

  • «образ сім’ї»
  • «ми»
  • «вірування»
  • «переконання»
  • «сімейне кредо»
  • «узгоджені очікування»
  • «наївна сімейна психологія» тощо.

Уперше термін «сімейний міф» запропонував американський психолог португальського походження Антоніо Феррейра (Antonio Ferreira) у своїй публікації 1963 року. На думку науковця, час, необхідний для формування сімейного міфу, складає період життя приблизно трьох поколінь. Сімейний міф постає завдяки відтворенню низки взаємоузгоджених рольових взаємодій у сім’ї. У міфі відображене знання про те, що прийнятне і що неприйнятне в сім’ї — слова, думки, почуття, цінності, переконання тощо.

Міфологічний сімейний фон характеризується некритичним ставленням до нього членів сім’ї. Він слугує для них вектором, який визначає побудову соціальних контактів, направлений на приховування конфліктів, проблем, незадоволених потреб під егідою внутрішньої сімейної єдності.

Особисті переконання та віра також можуть мати як реалістичне та раціональне підгрунтя, так і міфологічну основу.

На запитання «Чому так сталося?», «Що саме відбувається?» у кожній сім’ї існують типові варіанти відповідей, закладені у підсвідомість через покоління на кшталт:

  • «Господь посилає нам випробування»
  • «Це я в усьому винен»
  • «Це мої батьки відповідальні за те, що відбувається зі мною»
  • «Така доля…»
  • «Ми живемо в недосконалому суспільстві!»
  • «Мені пороблено» тощо.

Такі відповіді мають міфологічну основу.

Сценарії сімейних міфів

Дослідники виокремлюють п’ять основних сценаріїв сімейних міфів, у яких, залежно від типу сім’ї, можливі індивідуальні варіації. Зазвичай один зі сценаріїв є домінантним, хоча й містить елементи інших сімейних міфів. Розглянемо психологічні характеристики кожного зі сценаріїв.

Про дружну сім’ю

 «Дружній сім’ї» притаманні труднощі відділення підлітків від батьків. Діти в таких сім’ях часто залучені в обслуговування психологічних потреб своїх батьків і саме тому не можуть розпочати власне життя, залишаючись весь час «напоготові».

Американський психіатр угорського походження Іван Бузормені-Найгі (Ivan Boszormenyi-Nagy) у своїй праці 1973 року вжив поняття «parentification». Ним дослідник позначив «спотворення чи відсутність кордонів між сімейними підсистемами або в них», завдяки яким і відбувається інверсія залежностей, наприклад, коли діти виконують ролі чи набувають відповідальності дорослих. За таких умов взаємини в сім’ї побудовані на неявній і складній системі «бухгалтерських розрахунків» заслуг та боргів, де все, що свого часу отримала дитина у формі турботи, доброти і товариських взаємин, має врешті-решт повернутися до батьків.

Міф про дружну сім’ю передбачає, що в родині:

  • відкрито не з’ясовують стосунки, усі суперечності замасковують
  • не може бути відкритих конфліктів, тим більше — сварок при дітях
  • «сміття» з дому не виносять
  • прийнято всюди бувати разом, оскільки міф потребує розголошення в суспільстві
  • будь-яку поведінку стосовно один одного вважають за прояв турботи.

Про рятівника сім’ї

 Міф про рятівника сім’ї побудований на вислові «Що б ми робили без ...», коли обов’язково є людина, яка начебто відповідає за існування всієї родини. Водночас для того, щоб усіх оберігати, члени сім’ї мають бути певною мірою беззахисними, «недієздатними», інакше рятівник нікому не буде потрібен. Такий «порятунок» буває як моральний, так і фізичний, а іноді — і те, й інше одразу.

Про героїв

 Міф про героїв може постати на сімейних оповідях про героїчні вчинки предків — партизанів, повстанців, репресованих тощо, — людей, які подолали важкий шлях, життєві труднощі та чогось досягли.

Міф про героїв формує певний стандарт світосприймання і світорозуміння. Зазвичай образ героя відтворюють із розмахом:

  • немає радості — є безмежне щастя
  • немає любові — є неземна пристрасть
  • немає життя — є доля
  • немає смутку — є трагедія тощо.

У сім’ї «героїв» багато труднощів і проблем, у них завжди високі стандарти досягнень, вони — принципові та непримиренні люди.

Існує певна закономірність зміни міфу. Так, міф про героїв інколи перетворюється на міф про рятівників. Трансформація сімейних міфів із покоління в покоління дає змогу вивчати еволюцію родинного контексту у вигляді сімейної історії. Однак порушення правил, особливо систематичне, може зруйнувати міф. Це сталося у пострадянському просторі, де існує спеціальний варіант героїчного міфу — це міф про тих, хто виживає. У ньому виживання в скрутних умовах є обов’язковою родинною навичкою і нагальною необхідністю.

Про особливу сім’ю

 У сім’ї, де сформовано міф про її особливість, найбільше цінують соціальне становище. Отже, кожен член сім’ї має бути успішним і талановитим, опанувати престижну професію, вдало одружитися тощо. Іноді на підтвердження тези «Наш рід завжди був шанованим» представники сім’ї розшуковують докази свого знатного походження, відомих предків тощо.

Про специфічну людську сутність

 Дедалі частіше спостерігають появу ще одного сімейного міфу. Він особливо виражений у сім’ях, де високо цінують освіту, творчість, творчу працю. Умовним гаслом цього міфу є твердження «Ми — люди!».

Ідея міфу про специфічну людську сутність полягає в тому, що протягом життя людина має постійно виконувати певні дії. Це дає їй змогу підтверджувати свою специфічну людську сутність. Відповідно, якщо людина не робитиме цього, то вона автоматично «озвіріє».

Часто міф про специфічну людську сутність зумовлює психологічну дисфункцію, що проявляється у вигляді дезадаптації, зокрема шкільної.

Міфологеми — супутники сімейних міфів

Поряд із міфом у сімейному життєвому просторі людини є певні міфологеми.

Виокремлюють такі найпоширеніші сімейні міфологеми:

  • щасливе подружжя не сперечається
  • більшість людей задовольняють усі свої потреби в сім’ї
  • просторова близькість необхідна для згуртованості родини
  • у щасливому подружі одне одному розповідають про все
  • у шлюбі люди, які кохають одне одного, мають знати про всі бажання та потреби свого партнера
  • народження дитини, поява любовного зв’язку поза сім’єю або розлучення розв’язують усі проблеми.

Специфічні міфологеми тісно пов’язані з сімейними дисфункціями, як-от:

  • «Наші діти дуже розумні і талановиті»
  • «Наші діти отримують найвищі бали в школі»
  • «Жінки в нашій родині трішки божевільні»
  • «Ми багато працюємо задля свого добробуту, а іншим сім’ям усе дається легко, та ще й хтось допомагає».

Іноді трапляється, що хтось із членів родини не поділяє сімейного міфу чи міфологеми. Тоді його витісняють із сім’ї. Однак винятком є сім’ї, в яких підтримують міф про бунтарство — тоді незгоду з основним міфом утверджує інший міф, і система залишається без змін.

Позитивна функція сімейного міфу

Більшість дослідників сімейних взаємин дотримуються думки, що міф створює нереалістичні уявлення і тому притаманний лише сім’ям із дисфункцією або тим, межі яких опинилися під загрозою. Сімейний міф може відігравати провідну роль у разі появи сімейної дисфункції. Адже жорстка сімейна ідентичність, виражена в міфі, поряд із симптоматичною поведінкою когось із членів родини — найпотужніший засіб підтримання патологічного гомеостазу сімейної системи.

Однак, на нашу думку, будь-який сімейний міф є вагомим чинником стабілізації сімейних взаємин, оскільки він виконує корисну соціальну функцію.

Сімейний міф необхідний, коли межі сім’ї опинилися під загрозою, як-от:

  • коли стороння людина стає членом сім’ї
  • коли сім’я змінює звичне оточення
  • під час докорінних соціальних змін тощо.

Саме міф започатковує умови функціонування пізнання і поведінки людини, форму культурної трансляції з покоління в покоління через певні правила та ритуали. Міф наділений ірраціонально-виражальною силою впливу на розум, хоча водночас є одним із найбільш стійких утворень свідомості та життєвої практики. Від системи ідей та ідеологем міф і міфологеми відрізняє висока емоційна насиченість та відсутність реалістичного підґрунтя в поясненнях. Сімейний міф як узагальнене утворення відповідає на питання:

  • «Для чого людині потрібна сім’я?»
  • «Що таке сім’я?»
  • «Якою має бути сім’я?».

Тому доцільно не розглядати питання про дисфункціональність міфу в житті сім’ї, а досліджувати, наскільки корисний чи шкідливий міф, на який опирається сім’я.

Нині одним із актуальних міфів сучасних європейської та американської культур є міф «Єднання душ, як двох половинок одного цілого». У такому варіанті основною функцією сучасного шлюбу вважають психотерапевтичну. Відповідно, якість стосунків подружжя, здатність установлювати взаємини психологічної інтимності вважають основним чинником стабільності сім’ї. Феномен «інтимного шлюбу», в якому взаємини партнерів розглядають як рівноправний союз, що поєднує інтимність і взаємні зобов’язання, іще перебуває в процесі становлення і є своєрідною експериментальною формою, яка проходить випробування часом.

Слід зауважити, що зміна суспільних уявлень про сім’ю або породжує нові міфи, або призводить до відсутності будь-яких міфів. Останнє формує раціональний підхід до створення сім’ї та намагання
побудувати логічно-прагматичні взаємини. Однак за відсутності міфу, який створює емоційну насиченість смислів, значень та «почуттєве тло» для людини, суто раціональний аспект позбавляє людину емоційного сенсу витримувати напруженість і проблеми, що невідворотно виникають у сімейних взаєминах, — а це призводить до нестабільності такого соціального інституту, як сім’я.

Тож сімейний міф створює спільний сенс сімейного життя, що координує поведінку членів родини. Та слід розуміти, що сімейні міфи — це лише неусвідомлювані установки, які людина може змінювати, маючи відповідне бажання.

Сімейний міф як чинник стабілізації суспільства

На тлі соціального потрясіння в сучасній Україні спостерігають підвищення міфологічного рівня суспільної свідомості. Міф стає підставою для спільної ідентичності представників певної культури, соціальної групи. Через побудову «ідеально правильної» моделі світу і «правильної» моделі поведінки людини він закладає наріжний камінь світосприймання, створює схему індивідуального і спільного мислення людей — описи, пояснення та оцінювання дійсності. Тобто міф є чинником стабілізації суспільної системи, що створює умови для функціонування пізнання і поведінки людини в суспільстві, а також об’єднувальним чинником, який має для людей спільний сенс.

Міфи у сім’ях переселенців

 У сім’ях переселенців може виникнути міф «Ми — сім’я-фортеця». У такому разі члени родини змінюють свої відносини з сусідами, іншими сім’ями, родичами, державою, що призводить до виникнення патологічних сімейних взаємин. У центрі «сім’ї-фортеці» — людина зі схильністю до параноїдального бачення оточення, налаштована щодо інших на кшталт:

  • «Усі проти нас»
  • «На нас нападають — ми захищаємося» тощо.

За таких сімейних настанов виникають ролі «вождя» і його «соратників у боротьбі». Ці ролі також можуть мати патологічні ознаки, оскільки за наявності в сім’ї параноїчних реакцій посилюють нервово-психічну напругу в «соратників», особливо якщо це діти.

Саме тому практичним психологам системи освіти та педагогам необхідно проводити відповідну роботу з дітьми-переселенцями, їхніми батьками та групами однолітків, із якими ці діти встановлюють нові контакти. Така робота має бути спрямована як на інтеграцію переселенців зі спільнотою, у якій вони проживають, так і на підвищення толерантності до новачків. Для інтеграції варто акцентувати увагу на спільних матеріальних і духовних цінностях, заняттях і дозвіллі.

Окрім того, педагогічним працівникам варто формувати нові спільні традиції і ритуали, оскільки вони наповнюють групове життя смислами, об’єднують і налаштовують на створення нових об’єднувальних сил. Спільним ритуалом може бути, наприклад, святкування днів народження.

У тих регіонах України, де місцеві традиції, правила суспільної поведінки, етнічна та громадянська ідентичності істотно відрізняються від таких самих проявів переселенців, у місцевого населення можуть виникати міфологеми на кшталт:

  • «Ми — правильні, а вони — ні»
  • «Ми — хороші, виховані, чемні, а вони — невиховані, чванливі, ледацюги»
  • «Ми — люди першого сорту, а вони — другого».

Це вже відбувається. Тож завдання у практичних психологів навчальних закладів — непросте. Однак за толерантної та грамотно проведеної роботи, зокрема щодо створення нових спільних традицій і ритуалів, завдання з інтеграції дітей-переселенців та їхніх сімей у новому регіоні цілком можливо розв’язати.

Міфи у сім’ях постраждалих

 Для родин, члени яких загинули або отримали травми на Майдані та під час бойових дій в зоні проведення АТО, захищаючи гідність, свободу і незалежність українців, важливо побачити в цій трагедії значення і смисл. Саме тому міф «Ми — родина героя» як соціально-психологічний механізм сімейної стабілізації дасть змогу таким сім’ям триматися в родинному колі та пережити спільне горе без додаткового травмування. Також важливо підтримувати в суспільстві ідею про героїзм цих людей, аби наповнити смислом і позитивними почуттями події, які зараз відбуваються на території України.

Як зазначає російський психолог Євгеній Субботський, реальне життя суспільства — економічне, політичне, соціальне — та індивідуальну психіку людини неможливо втримати у «прокрустовому ложі» заздалегідь заготовлених раціональних ідей, теорій, схем, довгострокових проектів тощо. Дедалі яснішим стає факт неможливості зведення життя свідомості до побудов розуму, який охопив не лише світ «природи», а й суспільство та навіть світ самої свідомості. Також стає зрозуміло, що частиною — і доволі значною! — своєї істоти людина живе не у світі повсякденної реальності, а в світі мрій, сновидінь, фантазій, гри, аутистичного мислення та міфів.

Отже, сімейний міф постає двояко: як закостеніла обмежувальна система і як фундаментальний смисл існування сім’ї, що зберігає її ідентичність та межі.

Кіра Сєдих, завідувач кафедри психології
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, д-р психол. наук

Підписка на статті

Щоб не пропустити жодної нової статті, підпишіться на розсилку

Статті за темою в журналі «Практичний психолог: Дитячий садок»
Освітні заходи

Освітні заходи

Перевірте свої знання та здобудьте нові

Взяти участь
Інтернет-магазин

Самое выгодное предложение

Скористайтеся найбільш вигідними пропозиціями щодо передплати і станьте нашим читачем просто зараз

Ми в соцмережах
Упс! Файл доступний лише для зареєстрованих користувачів!

57 секунд на реєстрацію
І Ви отримаєте доступ до:
форм та зразків
фахових статей
найсвіжіших новин галузі
нормативних документів

У мене є пароль
нагадати
Пароль надіслано на пошту
Ввести
Введіть ел. пошту або логін
Неправильний логін або пароль
Неправильний пароль
Введіть пароль
Я тут вперше
І скачаю потрібні файли!

Зареєструймо наші взаємини!

І я Вам подарую цілий світ освіти:
  • допомагатиму розв’язати робочі завдання
  • запрошуватиму на освітні заходи
  • сповіщатиму про новини

Портал «Педрада»

У мене є пароль
нагадати
Пароль надіслано на пошту
Ввести
Введіть ел. пошту або логін
Неправильний логін або пароль
Неправильний пароль
Введіть пароль
Я тут вперше
Реєстрація за хвилину!