Педагогічні поради батькам: як психологічно підтримати дитину після поразки

6 травня 2022
1935
Середній бал: 5 із 5

Діти стикаються з поразками на різних етапах дорослішання. Проте часто не вміють програвати, оскільки дорослі налаштовують їх лише на перемогу. Тоді з’являються розчарування, злість, сором через нереалізовані задуми... Як батькам допомогти дитині приймати й долати поразки?

 Як запобігти булінгу: відповіді на запитання + відеозапис вебінару

Кожна дитина потребує, щоб її цінували та хвалили. Тому переживання будь-яких власних невдач є для неї доволі болісними. У ситуації неспіху (поразка на змаганнях, проблемні стосунки, фізичні травми тощо) дитина очікує підтримки та розуміння насамперед від батьків. Тож як поводитися батькам, аби навчити дитину адекватно реагувати на поразку?

Не приховуйте, що поразки та невдачі — життєва норма

Завдання батьків — змалку навчити дітей, що далеко не завжди на людину чекає успіх, перемога, визнання. Час від часу всі стикаються з тим, що очікування не здійснюються, а зусилля не дають бажаного результату, і це — нормально. Найважливішим є власний приклад: якщо батьки ставляться до невдач розумно і помірковано, дитина унаслідує цю позицію.

Дайте змогу позбавитися негативу

Незалежно від віку, першою реакцією дитини на ситуацію невдачі є протест, адже вона докладала зусиль, старалася. Батькам може бути складно витримувати гнів і фрустрацію дитини. Іноді вони навіть виявляються неготовими визнати її невдачі. Утім саме це є необхідним: як молодшим, так і старшим школярам під час ситуацій неуспіху слід насамперед надати змогу виплеснути негативні емоції.

Підтримайте, поспівчувайте

Батьки дитини, яка переживає невдачу, мають «промовити» її образу, прийняти її біль та страждання. Тоді дитина розуміє, що має право:

  • помилятися, програвати;
  • засмучуватися через помилку чи програш.

Нехай дитина повною мірою переживе розчарування. Для цього не слід її заспокоювати, сварити чи висміювати.

 

9-річній Каті на дитячому майданчику гойдалкою защемили палець. З нього пішла кров, і дівчинка заплакала. Друзі Каті розсміялися та почали її дражнити. Через цю несправедливість дівчинка засмутилася ще більше та побігла додому. Мама Каті перев’язала їй ушкоджений палець, сказала доньці потерпіти й ніяк не висловилася щодо насміхання друзів. «Мабуть, я справді якийсь хнюпик, і мене можна ображати», — зробила висновок дівчинка.
Аби уникнути такої ситуації, мамі Каті варто було хоча б кілька хвилин щиро поспівчувати доньці, а потім розповісти про аналогічний випадок зі свого дитинства. Адже у такому разі співпереживання — це саме та підтримка, якої потребує дитина.

 

15-річна Олена страждала від нерозділеного кохання. Вона ревнувала хлопця до інших дівчат, не могла спокійно спостерігати, як він спілкується з ними. Справа дійшла до бійок з однокласницями. Мама Олени намагалася переконати доньку, що вона поводиться неправильно: радила їй забути про хлопця і поринути в навчання, адже скоро іспити. Проте це не подіяло, і мама Олени звернулася по допомогу до практичного психолога.

Під час консультації фахівець погодився з дівчиною, що складно і боляче бути закоханою без взаємності. Відтак запропонував Олені уявити — а що, якби в неї закохався хлопець, до якого вона байдужа? Щоб дівчина вчинила б у такому разі, як повелася б, чи відмовила б залицяльнику? Олена замислилась. Це дало їй змогу поглянути на власну ситуацію з позиції хлопця, зрозуміти та прийняти його поведінку. 

Підтримуйте старання

Незалежно від ситуації успіху/неуспіху дитина має відчувати, що її люблять і підтримують. Якщо результат роботи не виправдав очікування батьків, варто похвалити її за те, що вона старалася, працювала.

⇛ Конфлікти в школі: що може зробити вчитель?

Семикласник Сергій не дуже успішний у навчанні. Він вкотре отримав низьку оцінку за контрольну роботу. У такій ситуації батькам не варто засуджувати сина чи казати, що вони «так і думали». Адже такий підхід не активізує Сергія, а навпаки, спричинить апатію, переконає хлопця, що він — невдаха. Натомість батькам варто висловити підтримку сину, збадьорити його словами «Ми переконані, ти здатен на більше» тощо. Адже в навчанні насамперед важливий не високий бал, а зацікавленість дитини.

Дізнайтеся, як бачить ситуацію дитина

Часто дорослі не можуть порозумітися з дітьми лише через те, що мають різні типи темпераменту, різні цінності, різний ракурс, під яким дивляться на подію. Іноді цей ракурс може виявитися зовсім несподіваним для дорослого.

П’ятикласник Павло повернувся зі школи в поганому настрої і сказав, що більше туди не піде. Бабуся почала розпитувати онука, що сталося, і запевнила: «Завтра ж піду разом з тобою до вчителя і все з’ясую. Адже навчання — це твій обов’язок, і не ходити до школи ти не можеш».

Проте ліпше для бабусі — з’ясувати в самого хлопчика, чому він вирішив не відвідувати школу? У такому разі вона дізналася б, наприклад, що внука образила вчителька, яка не дала йому можливості відповісти під час уроку, хоча хлопчик постійно підіймав руку. Тоді бабуся мала б змогу пояснити Павлу, що таке може статися з кожним учнем, і в будь-якому разі його викличуть відповідати. Тож ліпше готуватися до кожного уроку, щоб добре відповідати.

Не вимагайте перемоги за будь-яких умов

Іноді батьки несвідомо сприяють формуванню в дитини комплексу «перемога за будь-яких умов». Під час організованих змагань такі батьки відкрито демонструють, яке велике значення вони надають перемозі. Відповідно дитина розуміє, що вона не може просто взяти участь у грі, позмагатися. Натомість вона має максимально «викластися», щоб здобути перемогу — але не для себе, а для батьків. Тоді поразка перетворюється для дитини на трагедію, яку вона може переживати протягом тривалого часу.

Грайте з дитиною!

Гра — вдалий спосіб для батьків допомогти дитині оволодіти навичками адекватного реагування на ситуації успіху/неуспіху.

Наприклад, щоб дитина швидше подолала образу, можна запропонувати їй намалювати це почуття на папері. Під час малювання дитині слід уявити розмір образи, її колір, форму тощо. Потім малюнок можна порвати на клаптики і викинути, або знищити в будь-який інший спосіб.

Нехай батьки пробують і знаходять власні ігрові способи допомогти дитині «перегравати» поразки — адже батьки знають свою дитину найліпше. Це допоможе і самим батькам — можливо, вони переосмислять власне усвідомлення ситуацій неуспіху, ставитимуться до поразок конструктивніше. 

За матеріалом Ірини Чєлнокової, канд. психол. наук

logo