Застереження для фахівця щодо роботи у стресогенній ситуації

26 квітня 2022
275
Середній бал: 5 із 5
  • Теми:
доцент кафедри дошкільної освіти Запорізького ОІППО, канд. психол. наук

Аби не лише допомагати клієнтам пережити їхні травмівні переживання, а й самому не зламатися під вантажем чужих емоцій, фахівець має навчитись любити себе й дбати про себе. Інакше — негативних наслідків не оминути...

Практичний психолог має зберігати власну психологічну сталість. Однак за умови щоденної роботи з морально-складною інформацією це не просто. Допомога потерпілим в екстремальній ситуації, може провокувати емоційні реакції, які погіршують самопочуття фахівців. У таку зону ризику потрапляють, зокрема, психологи, телефонні консультанти чи інші фахівці піклувальних професій.

Що таке вторинна травма

Психолог постійно стикається у своїй практиці з клієнтами, які пережили ту чи ту травмівну подію, — утрату близької людини, природне лихо, воєнні дії тощо. Робота з такими клієнтами спрямована на те, щоб:

  • розповісти їм про травмівні події;
  • допомогти їм висловити негативні почуття й переживання;
  • пом’якшити, мінімізувати стресогенних подій вплив.

Вторинна травма або вторинний травматичний стрес (англ. secondary traumatic stress — STS) — зміни у внутрішньому досвіді психолога, що виникають внаслідок його емпатичної залученості у взаємини з клієнтом, який зазнав впливу стресогенних подій.

Психолог не може уникнути вторинної травми, адже щоб допомогти клієнту, фахівець має співпереживати його стражданням. Таке співпереживання створює умови для вторинної травматизації.

Симптоми вторинної травми:

  • загальні зміни —
    – нестача часу та сил для себе
    – порушення відносин з близькими
    – соціальна ізоляція
    – підвищення чутливості до жорстокості
    – цинізм
    – глобальне відчуття відчаю та безнадії
    – нічні кошмари, жахіття
  • специфічні зміни —
    – зміна світовідчуття
    – зміна почуття ідентичності, уявлень про світ, духовних потреб
    – применшення своїх здібностей
    – ослаблення его-ресурсів
    – придушення психологічних потреб
    – зміни у сенсорному досвіді — нав’язливі образи, дисоціації, деперсоналізації

Дослідники Ірина Ільїна та Марія Соловейчик вказують на ще один чинник травматизації — неможливість швидких змін. Під час взаємодії з людиною, яка переживає нестерпні страждання, психолог прагне якомога швидше полегшити її біль. Якщо фахівцеві це не вдається, у нього з’являється почуття розчарування та безсилля, що посилюють руйнівну дію вторинної травми.

Вторинна травма vs професійне вигорання

Вторинна травма пов’язана з так званим синдромом професійного вигорання. Хоча обидва стани мають тенденцію накопичуватися й спричиняють схожі наслідки — безсоння, депресію, порушення комунікації з близькими людьми, — вони не є тотожними.

Американські науковці Тереза Оаллоран та Джеремі Лінтон (Theresa O’Halloran, Jeremy Linton) зазначають, що вторинна травма та синдром професійного вигорання різняться причинами, які зумовлюють ці стани. Так, вторинна травма зазвичай виникає як вторинна реакція на емпатичне співпереживання клієнтам, які переживають травмівні чи проблемні ситуації, натомість синдром професійного вигорання може з’явитися під час роботи з будь-якими клієнтами. Англійський психолог Чарльз Фіглі (Charles Figley) вважає, що синдром професійного вигорання проявляється поступово (накопичений стрес), а вторинна травма, навпаки, може виникнути раптово і без попередження.

Характеристики вторинної травми

Фахівці, які працюють у системі «людина — людина», — лікарі й священики, юристи й соціальні працівники і, зокрема, психіатри, психотерапевти та психологи у своїй професійній діяльності змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями клієнтів. Фахівці мимоволі «втягуються» у ці переживання, внаслідок чого відчувають посилене емоційне напруження.

Вплив вторинної травми на фахівця

Вторинна травма може проявлятися у різних аспектах особистості фахівця. Тому доцільно знати точки можливої деформації.

Симптоми

Основний симптом вторинної травми — емоційне виснаження, тобто почуття емоційного спустошення та втоми, зумовлене власною професійною діяльністю. Фахівці, які працюють з травмою, можуть відчувати втрату стійкості й здатності підтримувати внутрішню рівновагу. Надлишок негативних переживань нерідко призводить до нападів плачу чи спалахів гніву. Це своєю чергою позначається на психічному стані психолога, у нього зокрема:

  • знижується поріг чуттєвості до фрустрації;
  • з’являється почуття нестерпної тривоги;
  • зникає здатність радіти життю.

Деякі фахівці емоційно замикаються і переживають оніміння, «окам’янілість», відстороненість чи деперсоналізацію. Інші — втрачають зв’язок з близькими людьми, здатність любити і відчувати любов, сумніваються у своєму праві жити і бути щасливими. Усе це зумовлює відчуття ізоляції та призводить до екзистенційного відчаю та самотності. Такі симптоми психолога схожі на переживання його клієнтів. Тож фахівець, який утратив грунт під ногами, не здатен підтримувати у своєму клієнті віру та надію.

Коли ресурси Я ослаблені, фахівець втрачає здатність приймати рішення, які слугують його інтересам, і може припускатися професійних помилок, які стосуються меж, реакцій та стратегій роботи з клієнтом. А тому психологу стає дедалі складніше відділяти власні почуття від переживань клієнта, помічати й аналізувати реакції контрперенесення.

Наслідки

Один із наслідків вторинної травми — втрата довіри до себе й до інших людей.

Різні фахівці по різному реагують на почуття безпорадності, яке може спричинити робота з травмою. У одних — виникає потреба у гіперконтролі, у других — порушуються взаємини з близькими. Якщо близька людина не пов’язана з роботою психолога, у неї наростає відчуття ізоляції.

Чи є у вас ознаки вторинної травми: ОПИТУВАЛЬНИК

Вторинна травма — процес, у якому задіяні сильні почуття та особисті способи захисту від них — оніміння, захисна броня, синдром уникання. Ефект вторинної травми накопичується у міру того, як інтенсивно фахівець працює, і не залежить від взаємин в особистому чи професійному житті.

Зазвичай фахівці, які працюють у сфері піклування про інших, не вміють дбати про себе. Чимало представників таких професій піклуються про себе лише для того, аби подати хороший приклад клієнтам — «Якщо я візьму лікарняний, коли почуватимусь погано, це продемонструє клієнтам, як слід піклуватися про себе». Така філософія відображає надто обмежене самовизначення: «Я — помічник». Утім, робота — не все життя, а лише його частина.

Самооцінка вторинної травматизації

Професія психолога передбачає піклування про інших. Однак самому фахівцеві, який звик допомагати іншим, буває складно звернутися по допомогу. Аби запобігти емоційному виснаженню й зберегти здатність повноцінно працювати, він має вміти дбати про себе.

Найперша міра захисту від вторинної травми — навчитися усвідомлювати її прояви. Для цього можна скористатися опитувальником для самоаналізу (див. Додаток 2). Він дасть змогу оцінити основні складові поточної робочої ситуації фахівця. Опитувальник можна заповнити самостійно чи разом з колегами, а потім обговорити результати в групах професійної підтримки, з особистим терапевтом або супервізором.

Чинники, які впливають на вторинну травматизацію:

  • особливості ситуації —
    – умови роботи
    – типи клієнтів та їх кількість
    – характер травми клієнтів
    – накопичення травматичного матеріалу
    – організаційний контекст
    – соціальний, політичний та культурний контекст
    – характиристика ситуації в момент травми та надання допомоги
  • індивідуальні особливості фахівця —
    – особиста історія
    – особливості прояву захисних механізмів
    – стиль подолання життєвих труднощів
    – актуальна життєва ситуація
    – професійна підготовка і професійна історія
    – можливість підримки
    – можливість отримувати супервізію та отримувати особисту терапію

Після заповнення опитувальника, слід простежити наявність певних закономірностей:

  • можливо, активність в певних сферах турботи про себе заперечує інші?
  • можливо, є багато пунктів з оцінкою: «Я ніколи не думав (-ла) про це»?

Варто прислухатися до себе, до своїх внутрішніх реакцій, довіритися власним відчуттям. А відтак проаналізувати результати: проставити оцінки, порахувати загальну кількість балів та порівняти її зі шкалою:

  • високий рівень — 300-350 балів
  • вище середнього — 250-300 балів
  • середній рівень — 100-250 балів
  • нижче середнього — 50-100 балів
  • низький рівень — 0-50 балів

Максимальна кількість балів — 350. Утім, в нормі такої кількості не має бути. Адже як високий, так і низький рівень балів, свідчить про неуважне ставлення до себе.

Щоб ефективно працювати з клієнтами, які зазнали впливу стресогенних подій, фахівець має набирати за цим опитувальником бали на рівні вище середнього.

Психолог, який працює з травмою, потребує балансу роботи й відпочинку, усвідомлення й дії, рівноваги між тим, що віддає та отримує. Він має прийняти та інтегрувати найрізноманітніші аспекти власної особистості. А відтак дати собі змогу бути серйозним і грайливим, розважливим і спонтанним, вимогливим і поблажливим до себе, інтелектуальним і сексуальним тощо.

Фахівці піклувальних професій та служб допомоги потерпілим також мають притримуватися такого правила та пам’ятати, що всі ми складні та суперечливі, тому що ми — люди. Наше піклування про себе має відповідати складності й багатоманітності нашої особистості.

Джерело: стаття журналу Практичний психолог: Дитячий садок

logo